Сто днів це багато чи мало. Сто днів дитині це 100 днів щастя. Сто дні війни… це 2400 годин … 144 тисяч хвилин хаосу та кривавого геноциду проти українців.
Це 144 тисяч хвилин які з 24 лютого для більшості українців стали найстрашнішими моментами життя в бомбосховищах, під обстрілами, в окупації …. очікуваннями коли можна дізнатися про долю близьких, сусідів та майже незнайомих людей. Людей, які ще 5 хвилин тому поступилися містом у маленькому підвалі з назвою «бомбосховище». І ти не знаєш побачиш їх знов чи ні… не знаєш, що буде через хвилину…
100 днів постійного вимушеного переміщення населення як в межах країни так і за кордон, руйнування господарської системи нашої країни, загибель великої кількості громадян. В цих стресових умовах людина може втрачати контроль над часом. При цьому розуміти, що відбувається, але не мати психологічної спроможності боротися зі своїми емоціями та допомагати близьким.
100 днів це початок літа, закінчення навчання в закладах середньої та вищої освіти і багато молодих українців намагаються опанувати необхідні знання, що дозволять їм відчути свою соціальну значимість, спроможність надавати підтримку і допомогу, а також навчитися проявляти турботу до інших людей.
І ці сто днів відбувається народження та сходження нової молодої генерації українців у дусі відданості Батьківщині.